Головна

 

Вітаємо вас на сайті нашої школи!

 загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

с.Чорномин Піщанського району Вінницької області

 


 

 Прототип Білого Дому в США


 




дата закінчення будівництва - 
1820 рік

місцезнаходження: УКРАЇНА село Чорномин Піщанський район Вінницької області

 

 


Історична довідка

       Село Чорномин має багату історію, тому що утворилось ще наприкінці               XVI століття. Спочатку на території нашого села було дві слободи: Медунівка і Розбійне. Потім з цих двох слобід утворюється одне село під назвою Розбійне.

Чому саме Розбійне? Існує багато легенд. Найвідоміша з них та, що козаки біля нашого села напали на турецький загін і відбили полонених земляків, вчинивши "розбій". Від цього і назва "Розбійне".

          З 1835 року наше село називається Чорномин на честь Миколи Чорномського.

 Кліматичні умови сприятливі для здоров’я тутешніх жителів, грунт чорноземний, родючий, зрідка трапляються мочарі. Поселення це не надто древнє. Колись на цьому місці був дрімучий ліс, повз котрий проходив чумацький шлях – «Шпаків шлях» - котрий вів до Чорного моря та в Крим. До Чорномина було приписано ще два поселення - Козлівка і Рибки. Вони розташовані від села на віддалі трьох верств.

Козлівка до 1860 року найменувалась «Устинівкаю» і до 30 років XIXст. мала самостійний прихід. Рибки спочатку були невеликим хутірцем, а в 30-х роках місцевий поміщик Микола Чорномський переселив сюди 20 сімей селян, куплених у поміщика с.Дюбомирки, внаслідок чого хутірець відразу став селом.

У Чорномині розміщено великий цукрозавод. Переважна більшість місцевих жителів - селян-украінців, які займалися землеробством та працювали  на цукровому заводі. ІІерковно-приходська школа діяла тут з 1891 року, відкрита і переобладнана   з волосної управи, при ній була школа грамоти  для дівчаток. В   Козлівці аналогічна школа відкрита в 1897 році, а в Рибках в 1899 році. Вони розташовані в окремих селянських будинках.

Тепер в селі діють середня загальноосвітня школа. дитячий садок, бібліотека, будинок культури та інші заклади.

На території села знаходиться пам’ятка   архітектури - палац ХIХ століття побудований в 1820 році, в якому зараз розміщується школа.

       На мальовничому пагорбі над селом височить Палац.Його високі стрімкі колони сягають неба і підтримують сріблястий купол будівлі,а може,і всю не­бесну сферу.Сонячне проміння,відбиваючись на гранях купола, загорається без­ліччю спалахів у кожній філігранній клітиночці покрівлі і сяє ореолом над усією спорудою.Великі широкі вікна спокійно й мовчазно дивляться у двір із висоти своїх стін,як німі свідки віків і всіх тих подій і людей,що віддзеркали­лись у них колись і потонули в скляних водах Вічності.А відкрита півкругла те­раса з колонами,піднята над землею,навіває щось до щему незабутнє,до чого можна доторкнутися душею,але не можна осягти думками...

"Пам'ятник, пам'ятник! Поняття цього слова-давньовічність архітектури і чарівність, що захоплює людину.

Таким пам'ятником є школа,в якій ми навчаємося.В сиву давнину це був чудесний, прекрасний палац.Коло маєтку було чарівне озеро,клумби з прекрас­ними трояндами,загадкові дерева,з яких виростали сади. Всередині були дорогі картини,розмальовані стіни і вимощена паркетом підлога,на якій витанцьову­вали прекрасні дами та їхні кавалери... "-так пишуть учні у своїх творах про свою рідну школу.Бо кого не вабить у дитинстві казка? І хто не вірить,що таєм­ниці переповнюють ось цей старовинний палац? Особливо тоді,коли він надвечір, спустілий від школярів, до наступного ранку перетворюється знову на розкішний, величний Палац Вічності.

Геній людської фантазії і людських рук створив його довершену красу і передав її тим,кому суджено народитись і жити поблизу нього або просто один раз побачити- і навіки зачудуватись,як трапилось це колись із одним польським хлопчиком великої душі,що випадково в дитинстві почув про Чорномин і його Палац,а потім усе життя присвятив розвідкам про нього,творячи у своїх мріях свою казку.

Тадеуш Стефан Ярошевський-таке ім'я цього хлопчика. І тільки завдяки йому,його любові до прекрасного,романтичності його натури,невсипучої жаги до пошуку ми маємо сторінки історії Чорноминського палацу-пам'ятника архі­тектури початку XIX століття.

Нарис Тадеуша Ярошевського "Чорномин-палац з 20-ти доларової банк­ноти" -підсумок багатолітньої справи його життя-читається на одному подисі і справляє таке саме незабутнє враження,як і Палац,про який він пише:

"В юнацькі роки,-згадує він,-я був мимовільним свідком валютної тран-сакції,яка глибоко запала мені в пам'ять і в якийсь спосіб вплинула на мої пізніші інтереси.

Було то в часи німецької окупації,напевно,в 1943 році,я збирав тоді пош­тові марки,які купував,як звичайно,у закуреному і темному книжковому анти­кварному магазині, що знаходився по правій стороні Мазовецької вулиці неда­леко від перехрестя з вулицею Святохристовою.Марки купувалися у глибині приміщення при столику,постійно освітленому настільною лампою.

За столиком урядував старий чоловік благородного вигляду,здається спів­власник магазину.Він завжди охоче розмовляв з клієнтами,навіть такими,як я,у яких вистачало грошей на купівлю марок найбільше у десять злотих.

Якогось дня я роздивлявся розкладені на столику клясери з марками Да-гоме і не помітив,коли до столика сів новий клієнт.Він ніби театральним шепотом запитав,чи не продадуть йому долари."Скільки ви хочете?"-спитав власник філателістичного магазину. "Може бути сто",-прозвучала відповідь.Прошу вас",-і старий вийняв пачку зелених банкнот,акуратно перелічив п'ять двадцятидоларових і вручив клієнту.Той уважно оглянув банкноти і тут же помістив їх "в кітель".Потім ще раз дістав банкноти,подивився на них і зітхнув :"Боже мій, як цей Білий Дім схожий на Палац в Чарномині на Поділлі...А втім,Чарномин більш прекрасний,значно більше."Пробурмотів про себе ще щось і вийшов.

Ніколи більше я не бачив цього чоловіка,не знаю,ким був і як називався. Не пам'ятаю навіть,як виглядав. В моїй свідомості залишилась тільки назва Чорномин,яка стала мене переслідувати.

Як виглядав Чорноминський палац? 3нав тільки,що він має бути схожим на Білий Дім,зображений на двадцятидоларовій банкноті.Хто його проектував? Де знайти про нього відомості?Мені було невідомо,і не скоро я мав дізнатися, так як настали події,які надовго забрали Чорномин із моїх думок...Події війни і початок нового життя на руїнах Варшави не сприяли роздумам про майже абстрактну і нереальну Подільську резиденцію.

Але Чорномин про себе нагадав.Повертаючись одного зимового дня 1947 року зі школи додому ,я побачив у вітрині книжкового магазину книжку Антоні Урбанськи "Дзвониці на попелищах Литви і Русі".3аінтригований такою назвою і схожістю з "моїм" Палацом прекрасного класицистичного пала­цу на обкладинці,захотів обов'язково подивитись цю книжку з вітрини,а тому зайшов до магазину і попросив книжку. Господар подав мені негайно інший ек-земпляр,який мав під рукою.Я відкрив книжку і відразу ж натрапив на розділ під назвою Чорномин.З розпашілим обличчям прочитав піднесений і сумний у своїй наївності текст і подивився п'ять розміщених на ньому неякісних знімків (один із яких і був репродукований на обкладинці).Не дивлячись ні на що, від­чув велику радість,бо дізнався нарешті,як виглядає Чорноминський Палац.Він був,дійсно,прекрасний,набагато кращий за Білий Дім.Але книга була занадто дорогою,і я втратив можливість її купити,а на сьогодні-це уже бібліографічна рідкість.

Потім Чорномин знову забувся,та час від часу прекрасна подільська сади­ба давала про себе знати.Несподівано наштовхнувся на відомості про її заснов­ника і архітектора.А на сорокаріччя моєї першої першої зустрічі з Палацом в Чорномині вирішив написати про нього нарис.

Чорномин-велике село в колишньому Ольгопільському повіті на території України.Був час,коли воно називалось Розбійна і входило до складу так званої Чечельниччини-колишніх володінь генерал-губернатора Волинського і По­дільського Т.І.Тутолміна(1739-1809).Незадовго до його смерті частину воло­дінь Тутолміна,разом із Розбійною,придбав Миколай Чарномський, уповнова­жений Софії Гречанки і ніби-то близький із нею,третьою дружиною Станіслава Щасливого Потоцького.

Антоні Хращевски,конторник в маєтку Потоцьких,так пише про неї і Ми-колая Чарномського:"Він,будучи уповноваженим і маючи можливість асигну­вань у касі,якось захопив чималу суму на доплату чудового помістя,купленого у Тутолміна.Після такого зловживання Потоцька відсторонила його від асигну­вань у своїй касі. А він,віддалений від каси,почав поступово віддалятись від своєї дами.Вибудував у придбаних володіннях розкішний будинок,у якому кожне віконне скло в бронзовій оправі коштувало 60 карбованців сріблом.

           Збудувавши таку багату клітку для своєї майбутньої пташечки,він одружився на Ярошинській. З того часу Потоцька залишилась вдовою насправді".

          Ця цитата відкриває незвичайні обставини початку великої фортуни Чарномських, а також інформує про джерело коштів на будівництво Чорноминського палацу , який би мав бути таким,щоб сусіди приймали його за восьме чудо світу.

           Ставши господарем помістя, Миколай Чарномський змінив назву села Розбійна на Чорномин,можливо, щоб попередня назва не асоціювалася у сусідів і з особою господаря(якщо взяти до уваги спосіб здобутку грошей на придбання володінь).Нова ж назва підкреслювала присутність родовитого польського пана у володіннях на Україні,і це Миколаю Чарномському було до душі.Герб Чарномських,осілих на Поділлі,-Сліпий Ворон-веде свій початок із Чорномина, подібно гербу їхнього роду у воєводстві Ястребець.

           Чарномські нічим не проявили себе в історії краю.І першим представни­ком роду,хто виплив на більш широкі води,був саме Миколай Чарномський, який одружився на Кларі Ярошинській і заснував палац у Чорномині.Завдяки вдалому одруженню своїх дочок-Аліни і Матильди,-Чарномський поріднився із заможними землевласниками краю.

            Нащадком маєтку зостався син Миколай Генрік,що народився біля 1828 року,великий сноб,”хворіючий" аристократією. Добре знаючий його Тадеуш Бобровськи так пише про нього в своїх мемуарах:"Чарномський Миколай,біля 30 років,вихованець Царськосільського ліцею з 1846 року, освічений,володіє ясним і тверезим розумом, в цілому обдарований і симпатичний.Міг би бути ще симпатичнішим,якби не марив тим,що він великий пан значного маєтку,та ще й жонатий на графині Шембек".

            Миколай Генрік дуже сильно підняв значимість Чорномина,заклавши тут у 1859 році завод по виготовленню цукру-рафінаду.

               З 1881 року в Чорноминське помістя входили села Козлівка,Рибки,Пиріжна. Площа землі, що належала Чарномським,складала3839,5 га.На території села Чорномин знаходилась станція Одеської залізниці Попелюхи,що полегшувало комунікацію із зовнішнім світом і одночасно забезпечувало зручний транспорт для вивозу зерна і цукру ,що вироблялися у межах помістя.

Миколай Генрік Чарномський залишив сина Миколая і дочку Марію,яку видав у 1881 році за графа Станіслава Водзицького.Поступово,але наполег- ливо Чарномські наближалися до кістяка знатної,родовитої аристократії.

Це був той час,коли велика власність могла бути швидко нажита людь­ми підприємливими,і уже третє покоління купувало собі титули аристократів, Миколай Чарномський умів бути багатим.Він належав до тих небагатьох винятків,хто уже з першого покоління набував аристократичної гідності.Він розшукав і запросив на роботу видатного архітектора і не шкодував коштів на будівництво своєї резиденції.

              Датою будівництва палацу в Чорномині вважається 1820 рік.Сам Франческо Боффо керував будівельними роботами.Видатний архітектор Франческо Боффо,родом із Сардинії,починаючи з 1820 року,активно творив у Одесі.В 1822-1844 рр. займав посаду головного архітектора міста.Серед його творінь-палац графа Воронова в Одесі,а також палац у Криму.

              Чорноминський палац поставлено на похилому схилі пагорба серед вели­чезного парку. Прямокутна будова з шестиколонним іонічним портиком з

одного боку і напівкруглим ризалітом,що прикриває салон,оточений вісьмома колонами,-і з другої сторони.Від великої групи палаців,розсипаних по території бувшої Речі Посполитої,Чорноминський палац відрізняється двома невели­кими особливостями.

               Отже,він не має власне фронтального фасаду.Шестиколонний портик у великому порядку підіймає трикутний фронтон і гладкий аттик,але не накриває собою вхід,як у інших класичних палацах.Під'їзд до палацу знаходиться біля бічного фасаду і відрізняється портиком,що спирається на перший поверх.Під цим портиком і був,власне кажучи,головний вхід у дім. Складається враження, що Боффо,проектуючи цей палац,навмисне загубив обов'язкову в ті часи ієрар­хію фасаду,щоб полегшити собі композицію всередині.Феномен цієї втрати ієрархії фасаду-це одна з особливостей Чорноминського палацу,побудованого на початку XIX століття.

               Друга особливість,що вирізняє палац у Чорномині,-це колонада,одна з яких оточує півкрутлий ризаліт,а інша- підіймає плоский купол. Ось саме ця подібність і наводить на думку про порівняння з фасадом Білого Дому у Вашингтоні, спорудженого у 1792-1795 роках за проектом Ямеса Хобана. Дякуючи цьому порівнянню, палац у Чорномині здобув серед істориків назву палацу з двадцятидоларової банкноти.Не може бути й мови,що Франческо Боффо знав резиденцію президентів Сполучених Штатів чи бачив її зобра-ження.Але обидва архітектори могли,незалежно один від одного,дізнатися із одного і того ж джерела про тему півкруглого ризаліту з оточенням його колонадою.

                За свідченнями,що збереглися,можна судити,що палац у Чорномині від­різняється бездоганними,пречудовими пропорціями,дякуючи яким, архі-тектура його виглядає елегантно і шляхетно.Мабуть,справедливо про нього написав Антоні Урбанськи:"То був премилий палац з надзвичайно гармонійними формами."

                Є також розповідь,записана Ярославом Івашкевичем,який відвідав садибу влітку 1916 року,тобто незадовго до її кінця."Із Гонорівки ми здійснювали про­гулянки в різні сторони Поділля.Найбільше запам'ятався похід в Чорномин. Палац розташувався серед прекрасного парку ,що переходив у ліс,і тим самим оточення його було монументальним,-а сам двір був розміщений на широку ногу,ніби двір якого-небудь удільного князя на Заході.Нікого тоді в домі не було.Але ми оглянули усю красу садиби і вислухали легенди про життя цього дому.З усієї пишності і розкоші найбільш за все мене захопив каретний сарай,у якому розміщалась незчисленна кількість екіпажів самого найрізноманітнішого калібру і розряду:карети, американські коляски, що могли бути зрушені з місця хіба що вісімкою коней;якісь колимаги і прегарні чудові брички.Усе минуле XIX століття було представлене у цьому каретнику.Надовго ще потім залишав­ся у мене запах шкіри,якою були оббиті візки.Великі конюшні-музеї Зальцбурга і Вени нагадували мені згодом Чорномин,але вони не мали для мене такої “екіпажної симпатії”,яка виникла там раз і назавжди".

             Тепер Чорномин хоч і має певний колорит,але споруда стала неживою і абстрактною.А все ж Чорномин дарує особливу симпатію.Дякуючи випадково­му зіткненню з цим Палацом,у моєму житті почалась багаторічна пригода з історією цього твору мистецтва.

             І ще одна примітка,якою б можна було закінчити.17 березня 1980 року гарненька дівчина,що носила прізвище власників Чорномина,здавала в моїй присутності екзамени на звання магістра. Вона блискуче розповіла про польську архітектуру,але про споріднений її прізвищу Чорномин вона не відала нічого".

              Всю цю історію розказав нам Тадеуш Стефан Ярошевський, здійснивши для нас цей захоплюючий екскурс в минуле. Із звичайного хлопчика він став професором і на схилі своїх років приїхав зі студентами побачити Палац,в якому він прожив своє життя,і разу не бачивши його.

                О!Це мав бути незрівняний,казковий,фантастичний Палац-Восьме Чудо Світу на землі Поділля! Таким з дитинства він уявлявся Тадеушу Ярошевсь-кому. І таким,завдяки йому, Чорноминський палац став відомий у Польші, набагато відоміший, ніж у нас в Україні і на Поділлі зокрема.

                З подивом зустрічали ми польських архітекторів, істориків, краєзнавців,які кілька років тому приїжджали до нас раз по раз із документами, фотографіями,описами і проектом палацу.Ми переписували, перезнімали,просили залиши­ти на пам'ять...Цей палац польським туристичним бюро мав бути включений до "золотого кільця" маршрутних екскурсій польських туристів до найвидатніших палаців і споруд Правобережної України-колишніх острівців розквіту культури Речи Посполитої. Але палац у Чорномині-це була уже тільки школа, споруда,яка потребу­вала реставрації.Ретельно відзнята для звіту,вона стала забута поляками,як така, що не відповідає вимогам туризму...

                На схилі свого віку Тадеуш Стефан Ярошевський приїхав-таки до Пала­цу своєї Мрії,щоб завмерти з жалю від побаченого...

                 Коли приходить синій вечір,а за ним ніч,-Палац спить своєю кра-сою:своїм розкішним залом,своїми дорогими картинами і оздобами,своїми кришталевими люстрами і алебастровим ліпленням,своїми розписами і фресками,і м'якими килимами,і фарфором,і сріблом,і глибокими зручними кріслами,тихими звуками рояля,і нечутними кроками своїх господарів,і гучною музикою оркестру на відкритій високій терасі,і своїми квітами і газонами,і іржанням коней,і шумом коліс екіпажів біля під'їзду...

                 О! Це був невимовно гарний палац, від якого тепер збереглася одна оболонка, нагадуючи,що в світі існує гармонія і краса,без якої ми не можемо жити,але яку не вміємо берегти.

                 Невже та гарна дівчина-магістр,що носить прізвище Чарномська,не від­гукнулася серцем на поклик своїх предків і на справу свого професора? Невже ми, що мешкаємо у цьому палаці,залишимося байдужими до його минулого і майбутнього? Невже на знайдеться серед нас палкого серця,для якого б справою життя стало життя Палацу в Чорномині.

                І може, дух Тадеуша Стефана Ярошинського стане рятівним духом нашо­го сумління перед історією рідного краю,перед пам'ятниками,які потребують нашої турботи хоча б заради того,щоб їх побачили наші нащадки.